Авторизация
 

Новий міністр освіти та науки: спадкоємність, що не викликає оптимізму


Екс-міністр освіти і науки Лілія Гриневич пішла з посади красиво. Вона написала у Фейсбуці прощальний пост, який скоріше нагадує звіт із кількома десятками пунктів міністерських досягнень. І передала естафетну паличку новообраній очільниці МОНУ Ганні Новосад, сказавши їй теплі напутні слова. Громадськість сприйняла це як шляхетний крок. Під постом – сотні коментарів із подякою та схваленням спадкоємності.


Однак чи все так гарно в освітянському «королівстві»?
Якщо вчитатися у яскраво розписані здобутки Л.Гриневич, вказані за хронологією від 2016 до 2019 років, складається враження про цілковиту безсистемність міністерських кроків щодо покращення освітянського середовища: оновили програми, дали старт європейському аудиту, провели експертизу підручників, здійснили пілотування ЗНО для вступу до магістратури, створили комітет, запровадили конкурс… Заходів, дійсно, багато. Галасу навколо них теж. Однак чи були вони продуктивними для освітян і для здобувачів освіти? Чи забезпечили вони реформування шкіл, вишів та інших освітніх інституцій, які наразі перебувають у глибокій кризі? Статистика свідчить про інше.


Нова українська школа: навички замість знань
Найрезонанснішою реформою екс-міністра стала «Нова українська школа», доволі неоднозначно сприйнята як вчителями, так і батьками молодших школярів, з яких почалося пілотування проекту. Основна ідея НУШ – гуманізація освіти – прийшлася до смаку дітям, які відповідно до експерименту були позбавлені домашніх завдань, надокучливих уроків, тривалого сидіння за партами із зошитами та підручниками. Ігри, командні вправи, екскурсії, моделювання ситуацій – усе це, за задумом реформаторів, має якнайкраще пристосувати дитину до дорослого життя. Тому школярам прищеплюють навички, надають компетенції, утім не дають знань. Експеримент з НУШ триває лише два роки. Однак ситуація з випускниками молодшої школи вже змушує замислитися: чи доцільно позбавляти школярів механізмів набуття знань і переводити процес навчання у суто ігрові форми?  


На Серпневій конференції педагогічних та науково-педагогічних працівників заступник міністра освіти і науки В.Карадній озвучив приголомшливу цифру: 14% учнів після закінчення молодшої школи не вміють читати та рахувати у межах 5. Їм складно здійснювати елементарні аналітичні операції та коментувати текст, який їм прочитали. Чи не збільшиться ця цифра після повсюдного запровадження НУШ, переходу на ігрові технології та майже повної відмови від домашніх завдань? Передбачається, що у четвертому класі учні витрачатимуть не домашню підготовку не більше 1 години 30 хвилин. Цікаво, що вони робитимуть решту позашкільного часу? «Висітимуть» у соцмережах чи в ютубі? Видається, що діти просто гаятимуть дорогоцінний час, який можна було б продуктивно використати для традиційного навчання із зошитами та підручниками. До реформи шкільництва є і багато інших зауважень, зокрема, необхідність писати олівцем… Однак непродуктивне використання років навчання є, мабуть, найпроблемнішим.

Провалене ЗНО
Не менш сумно виглядають і цьогорічні результати випускників старшої школи. ЗНО з мови та літератури не склали 16 % учнів, з математики – 18% учнів, з фізики – 15%, при тому, що порогові бали були до смішного малі. Згадаємо, до того ж, що навіть ці, більш ніж скромні результати, є заслугою не шкіл, а репетиторів, які цілеспрямовано готують школярів до тестування. Багато батьків діляться у соцмережах продуктивним досвідом переходу на дистанційне навчання в одинадцятому класі, наполягаючи на тому, що школа напередодні ЗНО лише шкодить – і здоров’ю, і рівню знань дитини. Приватні уроки стають майже стовідсотковою гарантією бюджетного вступу до вишів. Тож вкладаючи гроші у репетиторів, батьки економлять кошти на оплаті за вищу освіту. Школа із цього освітнього ланцюжка випадає практично повністю. 

Не стільки вчать, скільки виживають
Більшість ВНЗ перебувають у занедбаному стані. Недостатньо навчальної літератури та обладнання для проведення практичних робіт. Методичні посібники і наукові монографії викладачі мусять друкувати за власний кошт. При цьому заробітна платня в педагогів вищої школи вже давно викликає гірку іронію, адже низькокваліфіковані робітничі спеціальності тарифікуються набагато вище. Як наслідок, вища школа старіє, адже випускники аспірантур не знаходять за потрібне працювати за копійки, ще й виконувати при цьому купу паперової роботи, яка немає нічого спільного із наданням знань. Вища школа до абсурду бюрократизована. Запроваджені МОНУ критерії оцінки якості роботи викладачів перебувають поза межами реальності. Складається враження, що Міністерство, зорієнтоване на європейський досвід, і ВНЗ, змушені виживати в Україні, існують паралельно і ніде не перетинаються. Для підтвердження своєї відповідності ліцензійним вимогам викладачі змушені за власний кошт друкувати статті, вимоги до статусу, а відповідно, і вартість   яких постійно зростають. Зокрема, статті у Scopus, які так радо вітають реформатори, коштують не менше тисячі доларів. Більше того, для гуманітаріїв, які опікуються суто українською проблематикою, такі публікації апріорі не прийнятні: у західній науці нікого не цікавлять наші філологічні, історичні і навіть політологічні студії. Тож україноцентричні науковці опиняються у ситуації, коли їм просто немає чим звітувати у розділі «Наука». 

Потреба оплачувати власні наукові дослідження, а для аспірантів та докторантів процес написання і захисту роботи перетворюється на важкий фінансовий тягар, який боляче б’є по усій родині, змушує працівників ВНЗ знаходити додаткову роботу, працювати без вечорів та вихідних. Типовою другою роботою для них стає репетиторство, яке дозволяє більш-менш пристойно жити й інколи дозволяти собі публікації та недешеві поїздки на конференції. Як наслідок, часу на самовдосконалення та саморозвиток у викладачів майже не залишається. Свого часу Сухомлинський влучно зазначав: «Умова духовного зростання педагога – це, перш за все, час, вільний час вчителя». Важко не погодитися, адже потреба виживати спустошує духовний світ викладача, а разом з тим впливає і на якість усього навчального процесу.

Пропозиція перевищує попит
Останнім часом за багатьма спеціальностями спостерігається шалений недобір абітурієнтів, навіть на бюджетну форму навчання. Чому так відбувається? Виходять з моди точні науки, значна кількість випускників шкіл віддають перевагу європейським вишам... Натомість МОНУ, замість врегулювання цих негативних тенденцій, множить спеціальності, відкриваючи їх навіть у непрофільних вишах. Наразі вважається нормальним, що менеджерів готують металурги, філологів – гірники, журналістів – фахівці з харчових технологій. Цей перелік можна продовжувати. Навряд чи за такою практикою стоять конструктивні наміри реформаторів. Про цілі нераціонального множення спеціальностей в умовах дефіциту абітурієнтів можна лише робити припущення. Не дуже хороші. Однак ще гіршими тут стають наслідки, адже розпорошення абітурієнтів по вишах призводить до системного недобору студентів, скорочення кадрового складу кафедр, обмеження фінансування. Жоден викладач сьогодні не застрахований від звільнення, адже його робота і життя його родини безпосередньо залежать від кількості студентів. Решта здобутків – наукових чи педагогічних – до уваги не береться. 


Недостатній фонд заробітної плати викладачів, погану матеріально-технічну базу ВНЗ у Міністерстві пов’язують із занизькою ціною контрактного навчання студентів. Наразі у середньому вона становить 28 тисяч на рік. При цьому вартість підготовки одного студента обходиться державі у 44,4 тисячі. Тож з 2020 року МОНУ планує поступово збільшувати вартість контрактів – у наступному році вона становитиме 60% від суми, що витрачається на навчання одного студента за кошти бюджету, у 2021 році – 70%, у 2022 році – 80%. Це означає, що навіть при збереженні цифри 44,4 тисячі у 2020 році ціна контракту фіксовано становитиме 26,6 тисяч. А отже, відтік абітурієнтів до польських та чеських вишів на фоні такого зростання цін є неминучим. 

Про негативні процеси у вищій та середній школах можна писати багато. Адже реформа освіти, як і реформи в інших галузях, виявилася скоріше фасадною, аніж реальною. Точковою, а не системною.

І заяви екс-міністра Л.Гриневич про те, що її послідовниця буде дотримуватись обраної реформаторської лінії щонайменше не викликає оптимізму. Радше лякає і змушує всерйоз задуматись про сумне майбутнє країни із занедбаною освітою. 


  Следите за нами в Telegram  



  •   1-09-2019, 11:38
  •   Gin
  •   1 342

ПОСЛЕДНЕЕ
ПОПУЛЯРНОЕ
  • По рейтингу
  • Читаемое
Мы в соцсетях
  • Facebook
  • Twitter