«Де два українці, там три гетьмани». Чи вгамує імпічмент узурпаторські прагнення?



Наступного тижня народні депутати можуть наблизитись до розгляду законопроекту про імпічмент президента. За прогнозами, це рішення ухвалюватиметься з керівниками депутатських фракцій на погоджувальній раді наступного дня після другого туру президентських виборів – 22 квітня. Проте в цьому питанні не все так просто, оскільки подібних законопроектів декілька. За словами голови Верховної Ради Андрія Парубія, наступного тижня вирішуватиметься, які саме з них готові й узгоджені. На сьогодні зареєстровано 5 законопроектів про імпічмент. 
    
Як тлумачить імпічмент українська Конституція? Згідно зі статтею 111 «Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України. За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину».
    
Але наскільки реальний імпічмент в Україні за чинного законодавства? 
«Процедура імпічменту є недієвою, нереалістичною, і тому, аби мати цей інструмент, який є в кожний демократичній країні, в Україні ми маємо її змінити». Таку думку восени 2017 року в студії Громадського радіо висловив член правління політичної партії ДемАльянс Максим Черкасенко. За його словами, один з батьків чинної Конституції Віктор Мусіяка зізнався, що 1996 року цей механізм був закладений під тиском тодішнього президента Леоніда Кучми, і є абсолютно нереалістичним. Для того, щоб було навпаки, як в інших країнах, нам потрібно змінювати 111 статтю Конституції. Оскільки в Основному законі визначення імпічменту немає, його дав у 2003 році Конституційний суд, визначивши це як «позасудовий конституційний процес, який полягає в усуненні парламентом президента з посади, в разі чинення ним державної зради, або іншого злочину». Наслідком такого рішення є зняття з Глави держави недоторканності, якою він наділяється на час виконання своїх повноважень. А вже наслідком зняття недоторканності є можливість притягнення президента до кримінальної відповідальності як звичайної людини.

Експерт Центру політико-правових реформ Богдан Бондаренко сказав, що 111 стаття закладалася з тією метою, щоб ніколи не бути реалізованою, оскільки для проведення імпічменту потрібно багато голосувань: одне, а потім дві третини. І наприкінці трьома чвертями парламентарів (338 голосів). За інформацією експерта, подібна кількість голосів, яка є необхідною для процедури імпічменту, прописана в небагатьох країнах, переважно там, де імпічменти ніколи не відбувалися: «Це квазі-республіки, в яких парламент є декоративним органом». 

Зробимо історичний екскурс і проаналізуємо розвиток такого суспільного інституту, як імпічмент з давніх часів. Вперше його було запроваджено наприкінці 14-го століття в Англії  (англ. impeachment — недовіра). У 1376 році імпічмент було застосовано проти барона Вільяма Латімера, котрого не тільки позбавили титулу, а й ув’язнили. Процедура імпічменту полягала в тому, що будь-який з королівських міністрів міг бути усунений парламентом з посади за вчинення «тяжких злочинів та проступків». Вперше в історії Сполучених Штатів Америки імпічмент було оголошено сенаторові штату Теннессі Вільяму Бланту, котрого звинувачували в шпигунстві. Щодо президентів, то за всю історію США лише двоє з них піддано імпічменту Палатою представників, однак пізніше виправдано Сенатом - Ендрю Джонсон у 1868 р. (справа про незаконну відставку військового міністра) та Білл Клінтон у 1998 - 1999 роках (справа про неправдиві показання і перешкоджання правосуддю у зв’язку з випадком з Монікою Левінські).  
    
За словами експерта з конституційного права Олександра Москалюка, процедура імпічменту в США доволі складна. Висунення обвинувачення здійснюється винятково нижньою палатою парламенту. Після цього Судовий комітет ухвалює рішення стосовно розгляду цього питання Палатою представників. Якщо більшість Палати представників проголосує за імпічмент, справа направляється до Сенату. Аби президент США був звільнений внаслідок імпічменту, необхідно, щоб за це рішення проголосували дві третини Сенату (тобто 67 зі 100 сенаторів).
    
Протягом кінця 19-го - початку 20-го століть процедура імпічменту була доведена до кінця лише кілька разів - у країнах Латинської Америки: Венесуела, Парагвай, Бразилія (двічі), а також Індонезії, Філіппінах, в Азербайджані. Найбільш відомим прикладом вдалого імпічменту є позбавлення влади президента Литви Роландаса Паксаса у квітні 2004 року, котрого було звинувачено в порушенні Конституції, зокрема,  наданні президентом литовського громадянства як виняток спонсорові своєї передвиборної кампанії російському бізнесмену Юрієві Борисову та незаконних вказівках своїм помічникам, впливі на господарські відносини приватних осіб і приватних господарських суб'єктів. 
       
    
Як же вирішували питання дострокового припинення владних повноважень першої особи держави зі стародавніх часів наші предки? У Давній Русі цим опікувались народні збори – віче, які й вчиняли тодішній «імпічмент»: вигнання князя. Згодом цей громадський інститут ставав більш залежним від княжої адміністрації. 
   
 У часи Запорозької Січі гетьманів стримувала рада. За спогадами французького інженера й картографа Гійома Левассера де Боплана, «гетьмани дуже суворі, однак нічого не починають без військової наради, яку називають Радою. Немилість, якої може зазнати старший, змушує його бути дуже обачним у своїх діях, зокрема, щоб не трапилось жодної невдачі, коли веде їх у похід, і щоб він проявив себе хитрим і відважним під час непередбачених зіткнень, оскільки за виявлену малодушність його вбивають як зрадника. Негайно обирається новий отаман ... Керувати ними і вести їх у похід — нелегка справа, і нещасний той, кому це випадає. За сімнадцять літ, доки я служив у цьому краї, усі, хто обіймав цей уряд, скінчили погано».
    
Традиції силового усунення гетьманів в Україні були продовжені і в 20-му столітті. Згадаємо антигетьманське повстання в грудні 1918 року, внаслідок якого на зміну владі гетьмана Павла Скоропадського прийшла Директорія Української Народної Республіки. Ось як згадує Скоропадський ті події у своїх спогадах: «У дні наступу німців я вважав, що вся справа може бути ще налагоджена. Адже, повторюю, простий народ і весь інтелігентний клас зовсім не хотіли цієї директорії… Буржуазні українські партії, навіть незважаючи на федерацію, участі в цьому не брали. Газети були на нашому боці весь час… Згодом я дізнався, багато людей думало, що в мене було щось готовим до втечі, але це неправда. У мене нічого не було приготовано, і з німцями ніякої змови не було. Я просто вірив у долю і знав, що так чи інакше вискочу. Єдине моє розпорядження було те, що я свою дружину попрохав поїхати ночувати з дому до знайомих, оскільки ширилися чутки, що в мене в домі є люди з лихими щодо мене намірами… 
    
Мене в досі [доха - верхній одяг з хутряним верхом і з такою самою підкладкою – ред.] ніхто не впізнав… Декілька вірних офіцерів повідомили мені зовсім безвідрадну картину, що по суті все скінчено, але що місцями ще б’ються… Я усвідомлював, що все пропало. У мене був на душі тягар. Я думав, чи повинен я все ж відмовитися від влади або не слід цього робити».
    
Майже через століття, напевно, про таке замислювався й інший керманич України, Віктор Янукович. 22 лютого 2014 року Верховна Рада України 328 голосами підтримала постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Відповідно до постанови Віктор Янукович оголошувався таким, що «в неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов’язки. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 85 Конституції України призначити позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 року».
    
    
Допоки що в новітній українській історії лідери країни достроково усувалися шляхом повстань. Чи зробить м’якшим і цивілізованішим усунення президента удосконалена процедура імпічменту? Безперечно. Проте одночасно вона прискорить і посилення українського парламентаризму. Президент, котрого не важко усунути від влади, буде менш схильним до її узурпації й усіляких тисків на інші гілки, в тому числі, й на судову. Риторика українських політиків і громадських діячів, яка лунає останнім часом, свідчить про готовність вітчизняної еліти до зміцнення представницьких інституцій. Це означає, що прийдешні парламентські вибори в Україні будуть чи не найбільш вирішальними для прогресу країни за всю її історію. 



  Следите за нами в Telegram  



  •   20-04-2019, 16:03
  •   Fact-bot
  •   479

ОСТАННЄ
НОВИНИ
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua
РЕКЛАМА
диквл Ani Lady Shop