Президентство за власним лекалом: чому президент в Україні завжди більше, ніж просто президент?


Президентство за власним лекалом: чому президент в Україні завжди більше, ніж просто президент? 

Як жартують політологи, кожен з новообраних президентів України, присягаючи на Конституції, мріє про те, щоб переписати її під себе.  Водночас він думає і про те, як розпустити команду попередника і вибудувати вертикаль зі своїх людей, як примножити свої повноваження і скоротити можливості інших гілок влади, як запровадити такі гучні інновації, щоб залишитися у пам’яті вдячних нащадків.  
Кожен з президентів України ніби перегортає чергову сторінку її історії і вписує туди своє ім’я, прагнучи залишити у ній свій неповторний слід.   

При цьому інститут президентства потерпає від надмірної персоніфікованості та політизованості. Усі наші президенти, які мали б бути символом єдності нації і цілісності держави, перш за все, дбали про те, щоб запровадити свій політичний курс, який за фактом спрацьовував на поляризацію країни. Загальним місцем в історії президентства стали і такі явища, як «люди президента у владних структурах», «пропрезидентські партії», «переписування законодавства під президента». Скільки в нашій країні не намагалися перебороти ці авторитарні прояви, кожні президентські перегони закінчувалися згідно із принципом «переможець отримує все». Тож його політичні й особистісні амбіції на черговий термін ставали дороговказом для країни.


Конституція як «книга змін»

Ігри у Конституцію політологи називають найулюбленішою справою президентів. Кожному з них чомусь здається, що змінити життя країни на краще можна, переписавши кілька рядків чи розділів Основного закону.  Вже у 2000 році Леонід Кучма поставив на референдум питання про двопалатність парламенту, зменшення кількості нардепів та зняття з них недоторканності. Утім, справжня конституційна реформа відбулася у 2004 році унаслідок Помаранчевої Революції. Президент був позбавлений тих важелів впливу, які сприяли його авторитарності. Україна стала парламентсько-президентською республікою. Однак уже в 2007 році Віктор Ющенко відчув потребу збільшити кількість повноважень, оскільки зміна конституційного статусу президента лише поглибила непорозуміння між ним та головою уряду і аж ніяк не сприйняла прийняттю виважених рішень на користь держави. Прагнення Ющенка вдалося зреалізувати лише у 2010 році Віктору Януковичу. 

У 2010 році Конституційний суд скасував конституційну реформу, і статус Президента набув такого ж вигляду, яким він був у 1996 році. Після втечі Януковича Верховна Рада відновила редакцію Конституції у варіанті 2004 року. Однак уже в 2015 році переписувати Основний закон почав Петро Порошенко. Перш за все, він прагнув змінити розділ «Про місцеве самоврядування», щоб посилити вплив на діяльність місцевих органів влади. Лише хвиля критики змогла зупинити цей намір президента. Пізніше Петро Олексійович, все ж таки, «переписав» розділ «Правосуддя» в рамках судової реформи. І закріпив у Конституції вектор руху України у ЄС та НАТО.

Що ж стосується шостого президента України Володимира Зеленського, він також уже на початку своєї каденції заговорив про зміни у Конституції. 21 червня він видав Указ про створення Комісії з питань правової реформи. Її пріоритетними напрямами роботи визначено підготовку та подання голові держави пропозицій щодо внесення змін до Конституції і законів України.  

Кадри вирішують усе?

Так, особливо, якщо ти президент, і у тебе є на це зафіксовані у Конституції повноваження. До речі, найбільша кількість поправок до «президентської» статті 106 Основного закону країни стосувалася саме кадрових можливостей голів держави. 

Прагнення президентів створити свою вертикаль добре відоме щирокому загалу з фольклору: ми всі пам’ятаємо «любих друзів при владі» Ющенка, або «дАнецьких, які окупували Київ» при Януковичі. За даними Fox Ukraine, у середньому президенти України за рік звільняли 312 осіб і призначали 738. 


Найменше кадрових повноважень та найменший термін правління мав Леонід Кравчук, тож за роки президентства він зробив лише 673 призначень та 50 звільнень. Левова частка кадрових рішень стосувалася керівництва районних та обласних адміністрацій.
 
Леонід Кучма працював на посту президента дві каденції поспіль, тож мав найбільше часу й можливостей для втілення кадрових мрій. Він призначив 10200, а звільнив 3170  посадовців. За роки президентства Кучма змінив шістьох прем’єр-міністрів, шість разів він також змінював голів обладміністрацій.

Віктор Ющенко відзначився в історії країни найактивнішими кадровими змінами. Вже наступного дня після інавгурації він звільнив голову уряду і трансформував Адміністрацію Президента у Секретаріат. Усього третій президент  звільнив 1770 посадовців, а призначив 1789.
Віктор Янукович, який унаслідок конституційної реформи 2010 року отримав широкі повноваження, змінив судів Конституційного суду і всіх керівників силових відомств. Він також активно звільняв чиновників, яких сам призначав у разі, якщо вони перед ним «завинили».

Петро Порошенко став самим повільним президентом стосовно кадрових перезавантажень. Масові звільнення він почав робити лише у вересні 2015 року. 

За перший місяць на посаді він лише призначив голову НБУ, Генерального прокурора, начальника Генерального штабу та перших заступників голови СБУ. Як бачимо, кадрові рішення нечисленні, утім надзвичайно важливі і доволі показові для тогочасної України. Для того, щоб призначити на посаду свого близького друга Юрія Луценка, Порошенко навіть ініціював скасування норми, згідно з якою Генпрокурор повинен мати юридичну освіту.

Показово також, що Петро Олексійович звільнив 93% посадовців, призначених його революційним соратником Олександром Турчиновим.  
З кадрових змін розпочав свою президентську каденцію і Володимир Зеленський.

Таблиця. Президентські повноваження в Україні та інших країнах з парламентсько-президентською формою правління


Тож, не зважаючи на те, що Україна є парламентсько-президентською республікою, активність голів держави у недотичних до їх повноважень сферах свідчить про те, що політична система нашої країни живе за своїми, невластивими іншим демократичним країнам правилами. Наші президенти де факто стають найпотужнішими політиками країни. Вони визначають і зовнішньо-політичний курс держави, і напрямки її внутрішнього розвитку (достатньо пригадати фундаментальну Стратегію-2020 Петра Олексійовича). Вони впливають на уряд і мають найбільше за силою вето щодо рішень парламенту. Зрештою, вони мають багато неформальних політичних   інструментів, які дозволяють їм узурпувати владу навіть в умовах парламентсько-президентської форми правління. 

Чому ми говоримо про президентів країни у множині? Тому що їх сукупні дії та амбіції рік за роком визначають низьку якість інституту президентства, який за оцінками багатьох дослідників ще не набув достатньо рівня інституціоналізації. Вочевидь, така політична система в країні буде провокувати нестабільність та поляризованість суспільства, доки не буде знайдено правильного і, найголовніше, пролонгованого у часі конституційного рішення.  


  Следите за нами в Telegram  



  •   3-07-2019, 11:57
  •   Gin
  •   701

ОСТАННЄ
НОВИНИ
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua
РЕКЛАМА
диквл Ani Lady Shop