Реформа – оптимізація – ліквідація: що відбувається зараз у сфері освіти?

Реформа – оптимізація – ліквідація: що відбувається зараз у сфері освіти?

Кажуть, реформи починаються там, де закінчуються гроші. Це твердження справедливе для будь-яких реформаторських ініціатив у нашій країні. Адже за словом «оптимізація» реформатори намагаються приховати наміри зекономити, урізати, закрити, ліквідувати, у гучних гаслах намагаючись пояснити, чому їхні дії є прогресивними і корисними для галузі, що реформується.

Однак у благі цілі реформаторів ніхто вже не вірить, як і у щиті білими нитками зміни у підходах до фінансування, управління, атестування кадрів. Рік за роком, з кожною реформою в освіті, науці, медицині, правоохоронній системі, економіці стає тільки гірше. Тож будь-які інновації  суспільство зустрічає спротивом. 

Останнім часом проти реформ протестують освітяни, яким пропонують абсолютно неприйнятні шляхи оптимізації роботи: уведення 40-годинного робочого тижня, запровадження обов’язкової сертифікації для усіх педагогічних співробітників, переведення вчителів пенсійного віку на строковий трудовий договір терміном від одного до трьох років, зняття надбавок за вислугу років, доплат за класне керівництво, перевірку зошитів тощо. Про усі ці інновації у Верховній Раді заявили лише зараз, утім пропозиції озвучувалися Міністерством фінансів України ще за попереднього уряду. Тоді і зараз Міністерство очолювала О.Маркарова. В такий спосіб планували скоротити дефіцит бюджету. 

Реформа – оптимізація – ліквідація: що відбувається зараз у сфері освіти?
Реформа – оптимізація – ліквідація: що відбувається зараз у сфері освіти?

Журналісти ІА «Факт» поспілкувались з учителями, щоб з’ясувати, як на місцях ставляться до інновацій в освіті.

Найбільше освітяни обурюються обов’язковою сертифікацією, яка раніше проводилася на добровільних засадах і передбачала 20% надбавку за успішне проходження. 

«Невже людина, яка працює у школі практично і не один десяток років, стає дурнішою від того, хто до освіти не має жодного відношення. Для чого її потрібно мучити атестаціями та сертифікаціями… Як це назвати, як не булінг по відношенню до вчителя. Щоб пройти таку атестацію, нервів потрібно не менше потратити, ніж при роботі із нинішніми діточками та їхніми батьками», - говорить вчитель молодших класів.

«Вони хочуть, щоб хтось визначав кваліфікацію і платити за це, а не за стаж. Серед молодих вчителів лише одиниці можуть бути кращими за ветеранів, адже досвід приходить із часом. Але нерви для проходження кваліфікаційної атестації у ветеранів уже не ті», - ділиться вчитель математики.

На сайті http://testportal.gov.ua достатньо лише ознайомитися із алгоритмом реєстрації для проходження сертифікації, щоб переконатись, що на вчителів очікує «захоплюючий» квест. Адже важко уявити, як вчителька сільської школи, скажімо, на 40 учнів, де відсутній Інтернет і туалет на вулиці, утворює папку на файлообміннику і «закачує» туди е-портфоліо, генерує бланк реєстраційної картки і формує комплект реєстраційних документів. Для тих кому незрозуміло на тому ж сайті пропонують вебінар, утім не пропонують Інтернет. Адже на цифровий розрив між містами і селами у владних кабінетах ніхто не зважає. 

Реформа – оптимізація – ліквідація: що відбувається зараз у сфері освіти?Алгоритм проходження реєстрації вчителів

До речі, освітянам, які не пройшли сертифікацію, надається право протягом шести місяців від моменту отримання результатів пройти повторну сертифікацію, але вже за власні кошти. Вчителі, які й повторно її не здолали, позбавляються права займатися педагогічною діяльністю у закладах повної загальної середньої освіти.

Обурюються вчителі і небажанням держави оплачувати їх роботу у якості класних керівників. 

«Це завжди була дуже тяжка робота. Стежити за поведінкою класу, тримати зв'язок із батьками. Готувати класні години, свята, екскурсії. А якщо ти ведеш «складний» клас, через який не спиш ночами, думаючи, як правильно вибудувати діалог із дітьми і їхніми батьками! І зараз класним керівником ніхто не хоче бути. А далі ніхто і не заставить. Задарма. Кому воно потрібно?» - розповідає вчитель англійської мови.

Замість класних керівників МОН планує ввести кураторів на кілька класів. У великих школах, де паралель складає 3-5 класів, такий підхід ще більш-менш доречний, хоч і змушує вчителя спілкуватися з більшою, ніж раніше, кількістю дітей, наприклад, вести всі сьомі чи десяті класи. А якщо йдеться про сільську школу, де один клас на паралелі? Виходить, що вчитель мусить вести 5, 7 та 10 класи, виконувати різнопланову організаційну роботу, приділяти увагу всім дітям, їх батькам. Чи встигне він все, якщо його час і сили так сильно розпорошуються? 

Погіршує умови праці викладача і запровадження 40-годинного робочого тижня. Раніше на ставку вчитель мав 18 тижневих годин. А зараз його хочуть примусити «жити» у школі, хоча умов для цього не передбачено. Вчительські кімнати не обладнані персональними комп’ютерами, тож готуватися до занять вчителі будуть змушені у позаробочий час, вдома, де є усі необхідні матеріали і можливість вийти в Інтернет. Перевіряти стоси зошитів у шумних вчительських теж навряд чи буде комфортно, отже і цей вид роботи пересунеться на вечірній час. Питання: коли вчителям відпочивати і відновлювати сили?

Реформа – оптимізація – ліквідація: що відбувається зараз у сфері освіти?

До речі за перевірку зошитів платити теж не будуть, адже це, на думку МОН, входить у прямі обов’язки вчителів. На вчительських форумах з цього приводу точаться запеклі дискусії. Найбільше обурюються мовники і математики, які завалені зошитами, на відміну від біологів чи фізиків, які мають значно менше годин і письмових робіт відповідно.

«Я не кажу, що це не робота, але ж давайте ще навантаження брати до уваги. Тієї ж математики у дітей 5-6 класів п’ять годин на тиждень, мови – чотири. І обсяги робіт класних і домашніх плюс обов’язкові письмові роботи у мовників (твори, перекази) значно більші. І якщо вчитель-мовник має паралель класів, а у нас у школі це приблизно 150-160 дітей, то він із тих зошитів просто не вилазить…» - обурюється вчитель української мови та літератури.

Зарплати всіх освітян у новому році мають зрости на 9%. Уряд Гройсмана, щоправда, передбачав зовсім інший рівень підвищення оплати праці вчителів, - від 20 до 70% протягом 2020 року. Відповідну Постанову було прийнято 10 липня 2019 року на засідання Кабміну. Однак, вже відомо, що таке підвищення у держбюджет 2020 не закладалося.   

Водночас МОН передбачило заохочення для молодих вчителів. У Державному бюджеті передбачено додаткову виплату в розмірі 21 тисячі гривень до кінця 2020 року. Шоправда, ця виплата разова і вона обурює ветеранів освіти, які задаються справедливим питанням: а ми чим гірші? 

Болюча тема для освітян, школярів та їх батьків – оптимізація сільської мережі освіти. Нерентабельні школи МОН планує закрити, залишивши  у сільській місцевості поодинокі опорні школи. Для того, щоб умотивувати це варварське рішення МОН вказує на низький рівень успішності сільських школярів. 

Сьогодні більшість шкіл у сільській місцевості – малокомплектні, мають застаріле освітнє середовище, а вчителі у таких закладах можуть навчати одразу декільком предметам. Як результат – більше 60% дітей у сільській місцевості складають ЗНО від 1 до 6 балів за 12-бальною шкалою, що значно нижче за їхніх однолітків у містах, а вчителі у таких школах мають низькі зарплати, - про це йдеться на офіційній ФБ-сторінці МОНУ.

Рецептом для вирішення проблеми в Міністерстві називають опорні школи, які мають «сучасне освітнє середовище». Ніби логічно, утім поза увагою МОН лишаються вчителі, яких потрібно буде скоротити, та учні, що змушені будуть за тридев’ять земель жахливими дорогами їздити на навчання. 

Реформа – оптимізація – ліквідація: що відбувається зараз у сфері освіти?

У школах працювати стає усе складніше. Діти не хочуть докладати зусиль, аби опанувати матеріал. Вони лінуються читати. Потребують ігрових форм та підходів. За таких умов вчителі змушені «викладатися на всі сто», аби отримати хоча б задовільний результат.

Реформа – оптимізація – ліквідація: що відбувається зараз у сфері освіти?

«Втрачено інтерес до навчання, діти розчаровані в самому інституті освіти, такий підхід їм прищеплюють батьки. Вже класу з шостого учні не хочуть вчитися. Вони не здатні сприймати тексти. Навіть текстовий масив у 20 слів становить проблему», - розповідає вчитель англійської мови. 

«Серед інновацій в освіті дуже багато так званих false innovation – фальшивих новоуведень, які нормально не протестували, а поквапилися увести у навчальний  процес. Наприклад, блоковий підхід до викладання, коли діти п’ять тижнів поспіль вчать лише мову, п’ять тижнів – математику, п’ять тижнів історію. І так далі. Уявляєте, що у головах цих учнів, які мусять спочатку глибоко зануритися у предмет, а потім переналаштуватися на інший?», - каже вчитель однієї з обласних гімназій.

Низький рівень оплати праці освітян на тлі зростаючої вимогливості батьків до шкіл, падіння престижності роботи, непоодинокі випадки булінгу, спрямованого проти вчителів, - усе це призводить до фахової кризи.
 
«Успіх учня у навчанні багато в чому залежить від того, наскільки у нього хороший вчитель. А якість підготовки вчителя, у свою чергу, залежить від ставлення до нього суспільства. Якщо професія вчителя займатиме у соціумі високі щаблі, то в неї йтимуть найкращі», - слушно зауважує Іван Юрійчук, директор Департаменту акредитації та моніторингу Державної служби якості освіти України.

Отже, розуміння проблеми у можновладців ніби є, проте шляхи вирішення, які вони пропонують, надто далекі від реальності. От і виходить, що в нашій країні реформи окремо, а вчителі окремо. І найкраще, що можна очікувати від реформаторів, - це те, щоб вони не завдавали шкоди і не руйнували те, що напрацьовувалося десятиліттями.


  Следите за нами в Telegram  



  •   8-11-2019, 14:16
  •   Gin
  •   1 113

ОСТАННЄ
НОВИНИ
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua
РЕКЛАМА
диквл Ani Lady Shop