Боротьба з фейками чи свободою слова? До Ради внесено «цензурний» законопроект


Законопроект 10139, що пропонує встановити кримінальну відповідальність за поширення недостовірних відомостей у ЗМІ та Інтернет-ресурсах, викликав цілком закономірне обурення медіаспільноти. Журналісти розцінили цю законодавчу ініціативу як наступ влади на свободу слова та право ЗМІ висвітлювати виборчий процес. А той факт, що саме до виборів журналістам намагаються перекрити шлях, є цілком очевидним. Хоча цензурний законопроект для замилювання очей і розбавлений антиросійською риторикою і заборонами інформаційно підтримувати країну-агресора. Проте основна частина законопроекту все ж таки педалює тему покарань медіа за посягання на честь і гідність кандидатів у народні депутати та президенти України. Передбачається, що такої репутаційної шкоди політикам можуть завдати недостовірні відомості.

І тут виникає ключове до ініціаторів законопроекту питання. Що має бути об’єктом для встановлення факту злочину з боку журналістів? Недостовірна інформація як юридичний термін дефініюється однозначно: така, що не відповідає дійсності. Однак у медіасередовищі з його сучасними технологіями і ігровими підходами до подання фактів далеко не все так просто. Тут циркулює інформація принаймні п’яти  видів: реальна (та, що відповідає дійсності), нереальна (вигадки, фейки), псевдореальна (журналістські прогнози, гіпотези), ірреальна (запозичення образів та сюжетів з фольклору, міфології), невизначена (інформація, що поєднує елементи попередніх чотирьох видів). То що ж виходить? Дозволив собі журналіст здійснити аналіз ситуації і надати прогноз – скоїв злочин. Запропонував читачам яскравий міфологічний образ котрогось з політиків – знову винен. За таких умов навіть рейтинги, політрекламні плакати із утопічними обіцянками і суб’єктивні думки експертів можуть потрапити під статтю. А отже, навіть найменша небезпека бути неправильно зрозумілим зв’язує журналістам руки у висвітленні політичних процесів і, головне, передвиборних перегонів у країні.   
    
Цілковите нерозуміння природи масовокомунікаційного процесу демонструють ініціатори проекту, обіцяючи особі-порушнику звільнення від відповідальності, якщо він видалить з Мережі недостовірні відомості. Добре, якщо разом із недостовірним постом зникне і посилання на недостовірний матеріал. А якщо користувачі Мережі вдадуться до вільного переказу змісту публікації, що їх вразила? Інтернет – це  публічний простір, де циркулює багато інформації з анонімним або недостовірним авторством. Як розплутати інформаційний ланцюжок, який спричинив тиражування фейкової інформації? І хто буде за це відповідати, якщо інформація поширюється не лінійно, а мережевим шляхом. 
    
Вкажемо також і на критику правозахисників та медійників щодо поправок до Цивільного кодексу, які передбачають удвічі скоротити строки на розгляд справи (до 30 днів) і подання відзиву на позов (лише 7 днів замість можливих 15), що також обмежує ЗМІ щодо підготовки свого захисту та зібрання доказів достовірної інформації. 
    
Викликає обурення і такий «різновид» інформації у поправці до закону «Про вибори Президента України»:  «інформація, яку кандидат на пост Президента України вважає явно недостовірною». Тут не потрібно багато фантазії, щоб зрозуміти, що недостовірними для політиків будуть будь-які мас-медійні відомості, що не йдуть на користь їхній репутації.
    
Тож бачимо, що законопроект є маніпулятивним за характером впливу на медіа та осіб, що ведуть політичну дискусію у публічному просторі. Блокувати активність ЗМІ перед виборами означає позбавити мільйонів виборців права отримувати інформацію про перебіг передвиборних процесів, адже ризик бути звинуваченими у недостовірних відомостях для журналістів є надто високим. 


  Следите за нами в Telegram  



  •   18-03-2019, 12:33
  •   Fact-bot
  •   274

ОСТАННЄ
НОВИНИ
Завантажуємо курси валют від minfin.com.ua
РЕКЛАМА
диквл Ani Lady Shop